Методична проблема

«Я вибрала Долю собі сама… І що зі мною не станеться – у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці…»

(Л.Костенко)

 

            Робота для мене не засіб існування, а творчість, натхнення,любов до дітей, бажання дати їм ґрунтовні знання й вивести у світ людьми,гідними цього високого найменню. Педагогічна діяльність моя – це покликання, якому присвятила своє життя.

Формування самостійної пізнавальної діяльності школярів при вивченні математики

(з досвіду роботи)

           Проблема розвитку самостійної пізнавальної діяльності школярів являється на сьогоднішній день все ще актуальної. Адже основна мета -  навчити учнів самим ставити перед собою завдання і самостійно  шукати найраціональніше їх вирішення.  Сучасний урок математики – це така форма організації навчального процесу, де поєднуються всі можливі традиційні та інноваційні методи роботи  для забезпечення найвищої результативності. Сьогодні в центрі уваги – учень, його особистість та неповторний внутрішній світ. Тому основне завдання – вибрати форми і  методи організації учбової діяльності учнів, які оптимально впливають на всебічний розвиток особистості. Майстерність вчителя полягає у вміння робити свій предмет цікавим, глибоким та необхідним, а організацію самостійної діяльності різноманітною, творчою та продуктивною.

          Урок – основна частина навчального процесу. Перед тим як вчитель йде на урок він повинен продумати все від початку до кінця: як  організувати роботу учнів, в якій послідовності треба задавати завдання, як заставити учнів з різним рівнем знань активно працювати.
            Зрозуміло, що підготовка для кожного учня окремих завдань з урахуванням його індивіду­альних особливостей, а надто, коли це стосуєть­ся графічних зображень, — копітка робота.  Щоб простежити динаміку розвитку певних якостей особистості школяра (темп навчання, рівень знань, научуваність), готуючи індивіду­альну картку учня потрібно намагатися диференціюва­ти завдання за рівнем складності.

             Наприклад, у процесі вивчення теми «Пере­творення графіків функцій» слід застосувати різні способи подання інформації: використовувати традиційні графічні вправи, застосовувати наочність, інтерактивну дошку, тощо. А потім підготувати картки, які допоможуть перевірити наявність в учнів знань, умінь та навичок із вказаної теми. На одних картках у системі координат побудо­вано

   - два графіки, один з яких утворюється в результаті паралельного перенесення іншого, для одного графіка дано формулу функції, що йому відповідає;

   - графіки, що утворюються в результаті симетрій;

   - графік, який утворився в результаті перетворень.

   - запис завдання: «За­дати функцію аналітично (рівнянням, що ви­ражає залежність у від х)» розміщений на картці.

              На інших картках можуть бути зроблені такі за­писи:

 - вказати область визначення(значень) за­даних графічно функцій;

 - вказати, які з даних функцій мають обер­нені;

 - вказати парні, непарні функції;

 - які з даних функцій є періодичними;

 - вказати нулі функції;

 - вказати точки перетину графіків з осями координат;

 - вказати проміжки знакосталості даних функцій;

 - вказати проміжки монотонності;

 - які точки є критичними? Вказати для них значення похідної;

 - вказати екстремуми, найбільше та наймен­ше значення функції;

 - перелічити властивості заданої графічно функції.

            Але при проведенні самостійних робіт виникають деякі труднощі..

           Потрібно мати додаткові завдання, для тих учнів, що працюють швидше адже не всі закінчують роботу одночасно
           Щоб уникнути при підборі нерівнозначних по складності завдань, потрібно  якщо це прості вправи,  збільшити їх кількість, а складніші - об’єм завдань.
           Часом буває проблематично організувати перевірку самостійної роботи. Часто   вчитель збирає зошити всіх учнів і перевіряє роботу,а також  ведення зошитів та виконання домашнього завдання. Це хороша форма перевірки, але її не завжди можна зробити. Тому варто використовувати ще й інші методи перевірки самостійної роботи, які економлять час на уроці, наприклад, один-два учні виконують самостійну роботу на відкидних дошках, а решта працює на місцях. До кінця самостійної роботи пропонують перевірити розв’язки задач за можливої допомоги проектора. На уроках треба давати можливість максимально зосередитись, не переривати учнів всілякими указами, репліками, зауваженнями. Помилка одного  учня не повинна відволікати весь клас від роботи,
            Після пояснення нового матеріалу, проводиться колективна робота. Потім знову переходимо до самостійної роботи для перевірки засвоєння учнями нових вмінь та знань . Щоб уникнути певних труднощів, а саме: невпевненості учнів у своїх можливостях, у правильності розв’язку при виконанні певної задачі нового матеріалу або механічному виправленні помилок, не вникаючи в їх суть, потрібно вибирати завдання від елементарних для найкращого засвоєння суті нового матеріалу до поступового збільшення складності, щоб поглиблення знання не лише з даної теми.

В.А.Сухомлинський писав: « Учитель готується до кожного уроку ціле життя. Така духовна і філософська основа нашої професії і технології нашої праці. Щоб дати учням знання, вчителю треба відібрати ціле море світла”. Перед вивченням кожного конкретного розділу він повинен продумати, що основне в тому чи іншому розділі, а що другорядне, що повинно залишитися в пам’яті опрацювання розділу, які нові поняття учень повинен засвоїти, які нові властивості зрозуміти, які нові типи задач навчити розв’язувати.

                 Коли розумові зусилля школярів спрямовані на те, щоб зрозуміти, осмислити матеріал, перед ними не можна ставити ще одну мету – запам’ятовувати. Учитель повинен подбати про те, щоб учні запам’ятали цей матеріал та закріпили його.Одним із прийомів закріплення є повторення. Основна мета повторення – домогтися щоб учні краще запам’ятовували вивчений матеріал.
               Учителі математики повинні розвивати і збагачувати пам’ять учнів. Розв’язання задач дає можливість пов’язувати викладання математики з життям виховувати в учнів активність, самостійність мислення, наполегливість.
               Один із першочергових завдань вивчення математики є вміння здійснювати індивідуальний підхід до учня, враховувати особливості його розумових сил допомогти йому подолати свої недоліки і глибоко осмислити навчальний матеріал, міцно засвоїти його.

             Практика показує, що забезпечити ефективність навчання шляхом постійної однотипної роботи з класом практично неможливо. Для цього потрібно інколи використовувати інші форми навчання, зокрема інтерактивні. Інтерактивні технології навчання О.Пометун, Л.Пироженко поділили на чотири групи: парне навчання (робота учня з учителем чи однолітком один на один), фронтальне навчання, навчання у грі, навчання у дискусії.

          Під час самостійної роботи в парах можна: обговорити завдання, розподілити, по можливості, різні дії або способи при розв’язанні однієї задачі, визначити ставлення (думку) партнера до того чи іншого питання, твердження і т.д. зробити критичний аналіз роботи один одного, тощо.

         До фронтальних технологій інтерактивного навчання відносять такі, що передбачають одночасну спільну роботу всього класу. Це - обговорення проблеми у загальному колі (її застосовують з іншими технологіями): "Мікрофон" (надається змога кожному сказати щось швидко, по черзі, висловити свою думку чи позицію), незакінчені речення (поєднується з вправою "Мікрофон"), "Мозковий штурм" (відома інтерактивна технологія колективного обговорення, широко використовується для прийняття кількох рішень з конкретної проблеми), "Навчаючи - вчуся", та ін.

            Окрім того, потрібно здійснювати індивідуальне навчання і диференційований підхід до учня. Індивідуалізація навчання обумовлюється тим, що рівень підготовки й розвитку здібностей до сприйняття у всіх учнів не однакові. Для цього потрібно знати можливості кожного учня.
               Застосування диференційованого підходу до учнів на різних етапах навчання в кінцевому результаті спрямоване на оволодіння всіма учнями певного мінімуму знань , умінь і навичок. Для учнів з низьким рівнем знань, які мають прогалини в знаннях або не володіють прийомами раціональної розумової діяльності, досягти рівня програмових вимог. “Сильні” учні мають при цьому можливість покращувати свої знання й розширювати інтереси й нахили до наукових знань.
               Поширеною формою диференціації навчання є варіативно-групова.
               Надаючи право на самостійний вибір варіантів , а також на перехід від менш складного варіанта до важчого, прогнозується робота учнів на різному рівні у відповідності з їх навчальними можливостями, тобто в міру їх сил і здібностей.
               Однією з основних умов успішного і всебічного розвитку школярів є глибоке знання вчителем їх індивідуально-психологічних особливостей, сильних і слабких сторін.
Розумне і цілеспрямоване використання вчителем методів і прийомів навчання учнів з урахуванням темпів їх просування, дає можливість забезпечити ефективність навчальної праці кожного школяра.

                Навчатись можна не тільки зі слів учителя, не тільки під час колективного розв'язування задач і вправ, а й самостійно. Час від часу корисно пропонувати учням різні види самостійної роботи.
                Працюючи самостійно, учні, як правило, глибше вдумуються в зміст опрацьованого матеріалу, краще зосереджують свою увагу, ніж це звичайно буває під час пояснень учителя або розповідей учнів. Тому знання, уміння і навички, набуті учнями в результаті добре організованої самостійної роботи, бувають міцнішими і ґрунтовнішими. Крім того, у процесі самостійної роботи в учнів виховується наполегливість, увага, витримка та інші корисні якості.
                 Самостійне вивчення теорії за підручником – це не лише однин з видів самостійної роботи учнів, це пріоритет успішного подальшого розвитку школяра.. Ця робота організовується при вивченні нового матеріалу або при повторенні. Проводиться мотивація, ставиться мета, дається інструкція і система питань, на які кожен учень повинен відповідати.
              Самостійна робота перевіряється різними шляхами: усне опитування, самоперевірка, взаємоперевірка, використання коду перевірки тощо. Однак, у будь-який спосіб перевірки можна визначити рівень одержаних знань учнями.
              Самостійна робота за підручником, навчальними посібниками, науко-популярною літературою – важливий для самоосвіти прийом навчальної роботи, якому необхідно спеціально і цілеспрямовано навчати учнів як в основній, так і в старшій школі.
             Оскільки нові знання з алгебри чи геометрії сприймаються і засвоюються учнями з певними труднощами, поради та пояснення вчителя щодо роботи з математичним текстом іноді просто необхідні. Та все ж бажано пропонувати учням самостійно опрацьовувати за підручником теоретичний матеріал треба хоча б три-чотири рази за семестр (залежно від того, як вони вміють працювати з книгою). Основна мета таких завдань – навчити учнів читати математичний текст, інакше кажучи, навчити їх учитися.
            Завдання вчителя полягає в такій організації самостійної роботи учнів, при якій на основі засвоєної з підручників інформації учні могли б на практиці застосовувати набуті знання, тобто дати свої формулювання означень, теорем, запропонувати інші способи доведення теорем і розв’язування задач. З цією метою доцільно майже на кожному уроці практикувати виконання самостійних завдань тренувального характеру, враховуючи рівень знань кожного учня.